жемчужИна (neznakomka_18) wrote,
жемчужИна
neznakomka_18

Любимые стихи украинских поэтов ( 6 )




***

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

Ліна Костенко




***
Коли б тобі бажав я сліз, і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував Твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю!

Василь Симоненко



***
Я ж казав тобі, Єво, що нас таки виженуть з раю! –
І нащо тобі здався отой заборонений плід!..
Бог навчив, що ти – краща, і я тебе все ще кохаю, –
Але я тепер грішний, і вже мені сниться Ліліт.

Сниться щось, чого в мене ніколи не було з тобою,
Хоч я знаю напевне, що жили ми, Єво, в раю –
Чи той Анґел таке щось навіяв своєю трубою,
Чи нечистий поплутав розгублену душу мою...

Бачиш, Єво, сама, що тепер наші клопоти гірші;
Ти у муках народиш, я в муках дітей одягну.
Ще учора лежав я в траві і складав тобі вірші –
А сьогодні й два слова до рими ніяк не стягну...

І від того здається мені, що мене одурили,
Що віддав ні за цапову душу найкраще ребро;
Може б, ліпше, із нього Господь мені виростив крила
І навчив без гріха розрізняти і зло, і добро...

Може, й так... Але часом проноситься в мозку миттєво,
Що таки ми з тобою намарно не згаяли літ!
Я так свіжо, так грішно кохаю тепер тебе, Єво! –
Тільки от все частіше чогось мені сниться Ліліт...

08.05.95

Игорь Жук



***

"А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,
бачить різні знамення, чинить різні дива,
стверджує нам уперто, що СИЛА В ЛЮБОВІ,
так ніби саме з любові росте трава.

Говорить, що жодні закони не мають ваги,
що всі наші страхи примарні, наче сніги,
що вороги між нас з’являються лиш по тому,
коли МИ САМИ ПОВОДИМОСЬ, ЯК ВОРОГИ"


Eкатерiнa Бородiч




***
Тихо в душу вітерець подув,
 Над рікою явір похилився.
 Я тебе давно уже забув,
 Та чого мені ти й досі снишся?
Чом ти знов торкаєш спокій мій,
 Відкриваєш в серці давні рани?
 Ти ж бо не моя, а я не твій,
 І не треба ждати з неба манни.
Може, ще десь тліє почуття
 Там, в глухих застінках мого серця?
 Ні. Обрав я праведне життя,
 І твій голос більше не озветься.
Твої очі, яблуні розмай
 Я в своєму серці поховаю.
 Мила! Ти мене колись згадай,
 І тебе я теж, повір, згадаю.
Десь далеко вогник спалахнув,
 Вкрито срібним маривом узлісся.
 Я тебе давно уже забув,
 Та чого мені ти й досі снишся?
Игорь Калиниченко





***

Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...

А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.

О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.


Tags: жук игорь, калиниченко игорь, костенко лина, павличко дмитро, религия, стихи, стихи украинских поэтов
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments